Смарагдова мережа – це мережа територій, на яких зберігаються види рослин, тварин та природних оселищ, що охороняються Бернською Конвенцією. Багато унікальних місць у парку «Пирятинський» дозволяють йому претендувати на статус Смарагдового об’єкта. Такими важливими ділянками є: 1) місця існування рослини сон розкритий; 2) тварин – болотної черепахи, метелика синявця Телея, видри річкової, в’юна звичайного та ін., 3) 13 типів природних оселищ. Відповідне рішення про надання такого статусу може бути прийняте уже в наступному році.
З переліком рослин Бернської Конвенції, які знайдені у Парку, можна ознайомитися тут.
З переліком тварин Бернської Конвенції, які є у Парку, можна ознайомитись тут.
З переліком природних оселищ Бернської Конвенції (Резолюція 4, 1996 р.), які є у Парку, можна ознайомитись тут.
З презентацією «Природні оселища національного природного парку «Пирятинський» як об’єкта-кандидата до Смарагдової мережі», заслуханою на засіданні, можна ознайомитися тут.
2. Свіжі та вологі луки континентального клімату. Код оселищ за Резолюцією 4 Конвенції - E2.25
4. Прирічкові вербові ліси та чагарники. Код оселища за Резолюцією 4 Конвенції - G1.11
5. Степи на карбонатних грунтах. Код оселища за Резолюцією 4 Конвенції - E1.2
6. Осокові болота. Код оселища за Резолюцією 4 Конвенції - D5.2
7. Зарості високого різнотрав’я по берегах річок східної частини Лісової зони Європи. Код оселища за Резолюцією 4 Конвенції - E5.415
8.Зарості високого різнотрав’я вологих лук східної частини Лісової зони Європи. Код оселища за Резолюцією 4 Конвенції - E5.424
9. Плаваючі «килимки» із жабурника звичайного, у мезотрофних водоймах зі стоячою водою. Код оселища за Резолюцією 4 Конвенції - C1.222
11. Плаваючі колонії з видів пухирника, у мезотрофних водоймах зі стоячою водою. Код оселища за Резолюцією 4 Конвенції - C1.224
12. Плаваючі «килимки» із сальвінії плаваючої, у мезотрофних водоймах зі стоячою водою. Код оселища за Резолюцією 4 Конвенції - C1.225
13. Зарості плавушника болотного на мілководді в евтрофних водоймах зі стоячою водою. Код оселища за Резолюцією 4 Конвенції - C1.3413
Екосистемні послуги лісів:
Сон розкритий, або сон широколистий (Pulsatilla patens) – красивоквітуча трав’яниста рослина з групи первоцвітів. У заповідному урочищі «Куквин» (координати: N 50012.865, E 32035.627) росте кілька десятків особин, на освітленому місці у мішаному лісі (тип лісу – сугрудок сухуватий). Непоправної шкоди рослині завдає спалювання сухої трави навесні, а також влаштування місць відпочинку.
Фото 1: автор Надія Миленко.
Фото 2: www.tOrange.biz
Жировик Льозеля (Liparis loeselii) – дрібна, зникаюча орхідея заболочених місцевостей. Останнім часом у Парку та околицях не спостерігалася. Її оселища вимагають абсолютно заповідного режиму. Зникнення рослини пов’язують із забрудненням боліт органічним сміттям, відходами і стоками, створенням меліоративних каналів. Усіх природолюбів просимо повідомляти у Парк про знахідку рослини (бажано з фото).
Фото 1: Жировик Льозеля. АвторSébastienCriquet.http://orchidees.manche.free.fr/spip.php?rubrique7
Фото 2: Жировик Льозеля.http://users.telenet.be/naturama/2480.htm
Вид хижих ссавців з родини кунячих. Видра веде напівводний спосіб життя, прекрасно плаває, пірнає та добуває їжу у воді. Віддає перевагу рікам з ямами, з перекатами, що не замерзають взимку, з підмитими водою заваленими деревами берегами, де багато надійних схованок та місць для влаштування нір. Деколи влаштовує свої лігва в печерах, чи в заростях біля води. Вхідні отвори її нір відкриваються під водою. Мисливські угіддя однієї видри влітку складають ділянку річки довжиною від 2 до 18 км та близько 100 м вглибину прибережної зони. Видри – поодинокі тварини. Харчується видра переважно рибою (щукою, пліткою) причому віддає перевагу дрібній рибі. Взимку поїдає жаб, личинок волохокрильців. Влітку, окрім риби, ловить гризунів, місцями систематично полює на куликів та качок. На території парку вид небагаточисельний. Але зустрічається на всій течії річки Удай. Головна небезпека – браконьєрство. Цей чинник знятий з одного боку охороною, з іншого – зниженням попиту на хутро.
Видра серед латаття. Фото з інтернету
Сліди видри. Фото А.Подобайла
Лелека білий.
Лелека білий селиться біля людських осель. Його шанують, оберігають. В Україні з ним пов’язано чимало вірувань, легенд, казок. Вага лелеки складає 3-4 кг, зріст 80 см, розмах крил – до 2 м. Гніздиться лелека на деревах, дахах будівель, опорах ліній електропередач. Відкладають 3-5 яєць. У народі є повір’я, що лелеки викидають з гнізда непарних пташенят. Насправді ж це не так. Жертвами вигнання стають найменші пташенята з яєць, щообули відкладені останніми. Прояви такої поведінки можуть бути відповіддю на настання несприятливих умов для вигодовування молодняка. В населених пунктах, що межують з НПП «Пирятинський» взято на облік 94 гнізда білого лелеки. Більше половини з них розміщені на опорах ліній електропередач.
Гнізда лелек на ЛЕП – джерело небезпеки. Фото А.Подобайла
Саме в Україні збереглась найбільша популяція черепахи болотяної. Звичайний вид на території НПП «Пирятинський». Живе кілька десятків років досягаючи ваги понад 1 кг. Дізнатися вік черепахи можна за «річними кільцями» на пластинах панцира. Черепаха болотяна веде переважно водний спосіб життя. Однак, яйця самки відкладають на суходолі, закопуючи їх у доволі глибокі ямки неподалік від берега. Значну частину кладок виїдають лисиці чи собаки. Основний чинник, який через який гинуть дорослі черепахи – потрапляння в ятері.
Яйце черепахи. Фото А.Подобайла
Черепахи часто гинуть в браконьєрських сітях. Фото А.Подобайла
Кумка червоночерева.
Небагаточисельний звичайний вид. Найчастіше її можна зустріти в криницях-копанках, де беруть воду для напування худоби. Протягом всього літа її сумне «кум-кум» чути у мілких водоймах луків, прирічкових знижень. Для кумки характерне маскувальне забарвлення спини та попереджувальне забарвлення черева. Залози шкіри цих маленьких жабок виділяють багато слизу, що може викликати серйозні подразнення слизової оболонки. Саме про це попереджає потенційних нападників кумка виставляючи на показ свій живіт.
Кумка попереджає. Фото з інтернету
Гірчак європейський.
Саме гірчак – найчисельніший вид риб в Удаї. Він нам не відомий лише тому, що через малі розміри ніколи не ловиться на вудку, не потрапляє в браконьєрські сіті.
Під час контрольних ловів риби, які провидять науковці парку разом зі студентами та школярами в літніх експедиціях гірчак присутній у всіх пробах. А в одному з уловів мальковою волокушею риб цього виду було аж 960, що вдесятеро перевищувало сумарну чисельність всіх інших видів.
На перший погляд за формою тіла гірчак схожий на карася. Він має високий тулуб, стиснутий з боків. Дуже опуклий профіль спини. Забарвлення ж в нього оригінальне. Срібляста луска з зеленувато-синім відтінком «металік». Вздовж боків чітко виділяється темніша смуга, особливо добре виражена на хвостовому стеблі.
Чому ж гірчаки так гарно почуваються в нашій річці? За даними «Фауни України», «гірчак тяжіє до місць з повільною течією, або стоячою водою, невеликими глибинами, піщаним, глинистим дном, тримається зграйками серед заростей водних рослин завжди біля дна і майже не виходить на відкриті місця». Саму такі умови забезпечує цій рибі Удай. Та головна умова успіху гірчака – висока чисельність двостулкових молюсків, яких аж кишить на дні ріки. Гірчак – унікальна риба наших водойм. Він єдиний відкладає ікру в мантійну порожнину молюсків. У нерестовий час у самок розвивається довга трубочка – яйцеклад, яким самка поміж стулок черепашки вводить кілька ікринок. Це забезпечує надійний захист ікри та личинок протягом всього періоду розвитку. Між зябрами молюсків знаходили до 12 мальків гірчака. Хоч плодючість гірчака невелика (100-200 ікринок), та тривалий період нересту (з травня по серпень) і високий відсоток виживання мальків дозволяє процвітати цій маленькій рибці.
Молюски також мають вигоду від гірчаків. Їхні личинки – глохідії паразитують на зябрах та плавцях гірчака близько 4-х тижнів. Саме так відбувається розповсюдження малорухомих двостулкових молюсків.
Живе гірчак до 3 (зрідка до 4) років. В Удаї виростає до 4 см. Живиться переважно мікроскопічними планктонними водоростями та залишками відмерлих організмів. В його кишечниках трапляються фрагменти губок, личинки комах, черви і зрідка ікра риб. В свою чергу, гірчаком харчуються хижі риби щука, окунь.
Гірчак європейський. Фото Ю.Куцоконь
Мабуть чи не найбільше конфліктів між службою державної охорони природно-заповідного фонду та місцевими рибалками виникає через зимовий лов в’юнів. В потужній заплавній системі Удаю це один з найпоширеніших видів риб. Саме збереження природного гідрологічного режиму заплави ріки – запорука належного стану популяції цього виду риб, який вже став екзотикою для Європи. В кишківнику в’юна є ділянки, через які може всмоктуватися кисень. Тому, ковтаючи бульбашки повітря, ця риба здатна виживати в умовах гострої нестачі кисню у воді.
В’юн звичайний. Фото Ю.Куцоконь.
Належить до однієї з найбільших родин у світ. Це метелики невеликих розмірів, у яких в забарвленні помітна чітка різниця між самцями та самками, при цьому самці забарвлені більш яскраво. Цьому синявцю притаманна цікава біологія. В уяві багатьох людей, метелики – миролюбні вегетаріанці, дорослий метелик п’є нектар квітів, а гусінь – їсть листя певної рослини. Багато хто і не здогадується, що метелики можуть бути справжніми хижаками. Так, самка дорослого синявця Телея відкладає яйця у квітки родовика лікарського, і гусінь спочатку живиться тканинами цієї рослини, однак через деякий час спускається з рослини і проникає у мурашники, де живиться розплодом хазяїв, тобто, є справжнім хижаком. Після закінчення розвитку дорослий метелик виходить з мурашника і цикл повторюється. Даний вид перебуває під охороною МСОП, захищений Бернською Конвенцією, «Червоною книгою метеликів Європи».
Синявець Телея. Фото Ю.Проценка
Жук-олень.
Один з найбільших жуків в Україні. Зазвичай зустрічається у широколистяних лісах, оскільки його личинки часто розвиваються у підземних частинах стовбурів і товстих коренях, у пнях старих дерев. Вони живляться в основному внутрішніми частинами дуба, рідше – інших видів дерев, які вже почали розкладатися. Дорослі жуки живляться соком, який витікає з дерев, а також соком з пошкоджених молодих пагонів дерев чи кущів. З давніх-давен люди помічали видовищну поведінку жука-оленя в шлюбний період. Самці, використовуючи мандибули, вступають в турнірні бійки за їжу або самку, намагаючись зіштовхнути супротивника на землю. Є свідчення смертельних наслідків такого двобою для обох учасників, але – украй рідкісні. Цей вид не є шкідником деревини.
Причини зміни чисельності цього виду - зменшення площ дібров та інших лісів - природних місць перебування жука-оленя; обробка лісових масивів пестицидами. Вид занесений до Червоної книги України та знаходиться під охороною Бернської конвенції.
Жук-олень. Фото Т.Подобайло
вологість:
тиск:
вітер:
вологість:
тиск:
вітер:
вологість:
тиск:
вітер: