Історичний нарис

Пирятин - місто в Полтавській області, районний центр Пирятинського району. Розташоване над річкою Удай. Чисельність наявного населення Пирятинського району станом на 01.13.2013 становить 32,5 тис. осіб, м. Пирятин 16,0 тис. осіб.

Вперше Пирятин згадується в Лаврентіївському літописі під 1155р. Після зруйнування Пирятина монголо-татарськими ордами у першій половині 13 століття поселення поступово відродилося. У 1261 р. Пирятин згадується як великий населений пункт у складі об’єднаної Сарайської і Переяславської єпархій.

Близько 1578 р.м. Пирятин володів шляхтич Михайло Грибунович - Байбуза, 1592 р. Пирятин перейшов до рук черкаського старости магната Олександра Вишневецького, якому за указом польського короля Сигізмунда ІІІ було надано привілей запровадження магдебурзького права. Олександр Вишневецький на місці старого Пирятина побудував замок і місто, яке назвав Михайловим на честь свого батька. Та ця назва не прижилася. Пирятину надається герб – стріла на міській печатці. Після смерті Олександра Вишневецького у першій половині 17 століття Пирятином володів його син Ієремія Вишневецький.

У другій чверті 17 століття на карті французького інженера Г. Л. Боплана Пирятин значиться як населений пункт, а у «Книге Большому Чертежу» (1627 р.) згадується як місто. У 1640 р. за даними реєстру володінь І. Вишневецького у Пирятині налічувалося 1749 господарств. У 1648 – 1658 р.р. Пирятин – сотенне містечкоко Пирятинської сотні Кропивенського полку. Пирятин мав дві сотні: Пирятинську 1-у і Пирятинську 2-у.

Пирятинські козаки брали участь у Зборівській, Берестецькій, Батозькій та інших битвах народно - визвольної війни.

У 1658 р. сотенне містечко Пирятин віднесено до Лубенського полку. Як свідчать переписні книги 1666 р., в Пирятині налічувалося близько 3400 чоловік, жителі в основному займалися ремеслами і торгівлею.

Навесні 1683 р. пожежа знищила значну частину міста. У Пирятині було дві церкви – Спаська і Пречистенська. У 18 столітті – 4 церкви. У листопаді 1708 р. козаки під керівництвом старшини Леонтія Свічки відзначалися в боротьбі протиишведських загарбників і не здали міста ворогу. За виявлену стійкість і хоробрість Петро І пожалував пирятинцям грамоту.

У вересні 1781 р. згідно з указом Катерини ІІ Пирятин став повітовим містом Київського намісництва; 1782 р. – затверджено Пирятинський герб; 1787 р. складено перший Пирятинський план; 1796 р. Пирятин віднесено до Малоросії; 1802 р. – Пирятин як повітове місто, увійшов до новоствореної Полтавської губернії.

У 1805 р. в Пирятин мурованих будинків не було, населення – 2627 чол., з них - 1309 чол. і 1318 жінок. Щопонеділка і щоп’ятниці відбувалися торги (базари), влаштовувалися 4 ярмарки на рік.

У 1810 р. – до складу двоверстової міської дистанції навколо Пирятина включено с. Заріччя, що належало поміщиці Марії Ограновичевій, та хутір Гуленків колезького реєстратора Андрія Гуленка. Пирятин складався з двох кварталів, передмістя Слобідка та Броварки. Налічувалося 560 будинків, 28 водяних та вітряних млинів, олійниць та просорушок, 5 питейних будинків, 2 трактири, 90 виставок для продажу вина на ярмарках.

У період Вітчизняної війни 1812 р. в Пирятині були сформовані дві козачі сотні (близько 500 чол.), які в складі Лубенського полку брали участь у розгромі французьких інтервентів.

В місті було 5 церков: дерев’яні – Успенська(1690 р.), Преображенська (1741 р.), Вознесенська(1767 р.) – всі три не збереглися, мурований собор Різдва Пресвятої Богородиці (1781 р.) нині діючий і дерев’яна Троїцька на Заріччі (1754 р.) – не збереглася. Повітове училище (засноване 1814), поштова станція, повітові адміністративні установи.

У 1878 р. в Пирятині було два заводи по переробці сільськогосподарської сировини, 1895 р. – 19 дрібних фабрик та заводів, у повіті – 43 підприємства. У 1894 р. через Пирятин пролягла гілка Київсько – Воронезької залізниці. 1900 р. – у Пирятині було 57 забудованих кварталів, 914 будинків з них – 6 двоповерхових мурованих, 75 одноповерхових мурованих, решта – глинобитні та дерев’яні під солом’яною стріхою, базарний і ярмаркові майдани. Соціальний склад населення: 62% - міщани, 16% - козаки, 12% - селяни, 10% - привілейовані.

В Пирятині діяли жіноча (1907 р.) та чоловіча (1912 р.) гімназії. У 1913 р. побудовано новий мурований собор, теплий, з електроосвітленням і трьома кришталевими люстрами (не зберігся) і відкрито вище поч. училище.

З 1923 р. Пирятин – районний центр Прилуцького округу. У 1925 р. у Пирятині працювало 12 заводів, фабрик і промартілей, 17 пунктів лікнепу, 6 трудових шкіл, трирічні педкурси, школа фабрично – заводського навчання, дві 6 – ки , робітничий клуб, театр, два дитячих будинки. У 1926 р. в Пирятині проживало 12212 чол., 1939 - 13918 чол.

На поч. 30-х років стали до ладу сироварний завод, меблева фабрика, працювала електростанція, МТС, автоколона. До війни в місті було 8 загальноосвітніх шкіл, дві 6-ки, кінотеатр, міський радіовузол, районна лікарня, поліклініка, дитяча консультація та ін.

З 18 вересня 1941 р. по 18 вересня 1943 р. місто було окуповане німецько - фашистськими загарбниками. За цей період Пирятин зазнав величезних збитків.

Після визволення основні зусилля і кошти концентрувалися на відбудові зруйнованого господарства і лише в 50 – х роках розпочалась побудова міста. Потім місто застигло у своєму розвитку аж до 70 – х років ХХ століття. В 80 - 90 - х р. розширюється, густішає мережа газифікації приудайського міста. На карті міста з’явилися цілі мікрорайони житлових будинків.  

 

Використана література:

 

Пирятинщина: Ст., нариси, фото док./Упоряд.:

ПЗЗ О. Г. Бажан, А. Ф. Малишкін .-К.: «Просвіта»,

Полтавщина: Енцикл. довід. (За ред.

А. В. Кудрицького.-К.: УЕ, 1992.-1024 с.: іл.

Білоусько О. А., Супруненко О. Б., Мироненко К. М.

Середньовічна історія Полтавщини (V-I половина ХVI століття):

Полтава: «Оріяна», 2004.-200 с., іл., карти.

Білоусько О. А. Наш край в складі Гетьманської держави

(остання чверть XVII-IIполовина XVIII ст.):

Полтава, 1998.-48 с., 9 карт, 65 іл.

Білоусько О. А. Наш край в складі Російської імперії

(остання чверть XVIII-початок XX ст.): Частині І:

остання чверть XVIII-I пол. XIX ст.: Полтава, 1998.-112 с.,

15 карт і схем, 255 іл. - (Історія рідного краю з

найдавніших часів до кінця ХХ століття: в 15 кн.-Книга 8)

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

- У природі все розумно продумано і влаштовано, кожен зобов'язаний займатися власним заняттям, і в даній мудрості - найвища справедливість життя. - Артур Конан Дойл

- Немає нічого більш винахідливого, ніж природа. - Цицерон Марк Туллій

 

бесплатные шаблоны joomla тут